Чудодійне сонце.

Ви відчуваєте це? Я відчуваю присмак весни... Якесь таке відчуття, подібне до оскоми на зубах... Вона з'являється від кислого, а присмак весни від сонечка :))
Сонечко прокидається і прокидає весняні спогади. Чомусь згадується Великдень і вранішній похід до церкви. Потяги, подорожі і приємні вечори.
А що згадуєте ви? Що у вас пробуджує сонечко? :)

Життя змінювати, не воду з крана набирати. (від 02.02.2013)

Так вже щось складається, що ЖЖ мій не ведеться... заходжу рідко, читаю ще рідше, за винятком деяких осіб. Проте постійно в середині мене крутиться бажання щось написати. Але до того діло не доходить, а думки, які хотілось записати так і лишаються в голові, а з часом і геть вивітрюються.
Можна розглядати це як своєрідний фільтр.
Я більш, ніж впевнена, що цей пост майже ніхто не дочитає до кінця. А хто й дочитає, то певно мною дуже цікавиться чи просто в даний момент їм немає чим зайнятись.
Але, це не важливо Бо пишу тут в першу чергу для себе. Щоб закріпити свої наміри письмово, щоб від них не можна було відвертітись. Шкода, що печатки і підпису нотаріуса сюди не вистачатиме, для повного закріплення так би мовити.

#ТижденьБезРеплаїв (коротко і як є)

Ідея виникла сама собою, бо інколи дратують чатіки, а по життю дратує балаган. Стомлений стан і відсутність настрою втілили цю ідею в життя.
Це по суті було не тяжко, бо й особливо часу на твіттер не було :)) Але все ж, коли він з'являвся, то доводилось стримуватись дивлячись на деякі ваші твіти в стрічці, адже ви вмієте спокусливо писати :))
Не можу не сказати, що потішили позиції твітерян, які стримувались від реплаїв мені, це так #мімімі, адже це не лишило вас байдужими :)
Дякую за увагу. Експерементуйте! ;)
Я вас люблю, #твіттер_то_є_любов.

Перші прояви.

Осінь потихеньку впускає свої жили в літо зверху. Холодні ночі, холодні ранки й запітнілі конденсатом вікна ранкового транспорту. Зливи замінив дрібний дощик. Небо дедалі частіше вкривається хмарками. Небо нижче, сонце нижче. Запахи осінні. Запах диму. Все. Настала моя пора.

сумбурності посвячується

Така сумбурність...

Сумніви- антитіла

Сумніви... то така людська натура паршива - сумніватись у всьому. Такий собі атракціон душевний, щоб не загниватись? Чи просто не приймати дарунки долі? Ото мрієш, мрієш, а потім в одну ніч все отримуєш і починаєш відштовхувати, як імунна система чужерідне тіло... То перед тим, як прийняти щастя, треба приймати імуносупресори, щоб не заважати радості й дарункам долі проростися своїми ніжними корінчиками в душу. Бо імунний захист він і є на то захист - завжди агресивний. У справжньої імунної системи - антитіла, у метафоричної - сумніви. Одні вб'єш, з'являються інші... А тоді настає дратівливість і ти переступаєш цей етап, видужуєш і просто все сприймаєш, як є... проте ті ніжні корінці щастя, вже далеко не ніжні... і треба їх вберегти від всякої нечисті і шкідників... Ви знаєте скільки шкідників в рослин? І я не знаю, але захист і ліки завше мають знайтись. У кожного свої. Головне віднайти.
Боротись треба за все і в першу чергу з собою.

Справжнє...

Твою любовь не дай мне пережить,

Не дай утратить трепетную нежность

Не дай узнать, как оборвется нить

В небытие, в разлуку, в безнадежность…

И радость обретенной теплоты

И слезы одиночества ночного- все…

Счастье, если есть на свете ты!

Моей судьбы надежда и основа.

Былое за обиды не кляня,

Я нашей встрече шлю благодарения

За ясный свет, почти на склоне дней

Уставших душ внезапное презрение…

И что мне суд и приговор людей?

Я вновь, как в детстве, чистая страница

Любимый моя, вот жизнь моя — владей…

Не дай ей больше, чем любовь продлиться!

Лариса Никольская

Якщо вам є кому ті слова зачитати, то ви - щасливі!

Якщо є кому, та не хочеться зачитувати - це сумно.

Якщо немає кому, то плекайте надію, все буде, шукайте справжнє...

З вірою і надією в серці, ваша, своя, його (кого?)...