А що ти знаєш про самотність?

Чи справді кожен розуміє, що таке самотність і що таке втрата? Я ніколи про то не замислювалась.
Та й до певного моменту в моїй голові самотність уявлялась зовсім не страшною і ніби як звичайною.
Але одного дня до тебе приходить вдівець років 70-ти, який чесно зізнається, що нещодавно вийшов з запою...
Який намагається жартувати над власною безпомічністю і розповідати про своє вимушене нове життя після втрати дружини:
"Скинув шкарпетки, штани, кинув собі десь на підлогу і пішов, повертаюсь, а все й так лежить на підлозі.
Звечора полінився щось зготувати, а на ранок в каструлях знову пусто...
І тихо так."
"Що робити? Може піти карти купити і сусіда запросити?"
Чоловік собі пішов, а я ще досі думаю над сказаними ним словами. Він несвідомо зародив в мені зерно страху втрати і самотності.
І хіба ж це єдиний випадок, за тиждень була ще одна подібна історія... і ще буде.
Цінуйте тих, кого любите, тих, хто поряд, кожну мить.

Ціную миті, діалоги, монологи, книги, які ніби і дрібні, а дозволяють заглибитись в роздуми і усвідомити важливість простих речей і вродити нову свою істину.

Спокій. Трипільське коло. Буддиський храм. Черкаси.

Відтоді, коли став розуміти, особливо після цьогорічної весни, що внутрішній спокій для тебе став посідати вагоме місце, ти починаєш шукати його джерела.

Два тижні в Черкасах. (Частина практична).

Ці два тижні, тижні яких ще ніколи й подібних в мене не було. Це перші справжні дні самостійного життя. Окремо від батьків, коли практично належиш сама собі, робиш і плануєш дні сама. Розраховуєш бюджет, обдумовуєш меню на день і інші побутові речі.

Кажуть, що молодість, це час для помилок.

Проходить час, проходить молодість і лиш тоді ти можеш це зрозуміти.Я навіть не знаю добре це чи погано, що деякі свої помилки усвідомлюєш не відразу, а так років через два, а навіть й більше часу може піти. А що потім робити з тим усвідомленням? Проігнорувати і жити далі? Намагатись виправити? Чи просто сприйняти, визнати і намагатись далі не наступати на ті ж граблі?Я зі своєю совістю обрали третій варіант. Визнали, вибачились і намагаємось жити оминаючи граблі ;)

Не бійтесь усвідомлювати. Не бійтесь визнавати. Не бійтесь вибачатись.

Так легко робиться після цього тріо...

Моя весна.

Весна... Для когось це романтична пора де щось (чи хтось) зароджується і те окрилює і хочеться взлетіти в небо! :)

Для мене ж весна виявилась зовсім інакшою. Це була надважка пора року в моральному аспекті. Це був період для руйнування ілюзій, період болі, розчарувань і загартовування.
З кожним днем весни все більше погоджувалась з тим, що "життя - це гра!". І справа в тому, що гра у всіх його сферах... у стосунках між чоловіком і жінкою, у сім'ї, у кар'єрі, у дружбі.

Стриманість. То добре чи зле? я переходжу на сторону зла... ;)

В ті ранки, коли ти виспався тебе починають відвідувати якісь дивні думки, що змушують роздумовувати весь день і не полишати мозок до якоїсь логічної розв'язки.
Стриманість...
То добре чи зле?

З одного боку добре, ти видаєшся всім добрим і умиротворенним дитям, але насправді всередині тебе урагани, твої нервові клітини просто згорають, і починаються всі проблеми... одне діло коли ураган один, але коли їх в тобі декілька, то одного разу ти просто не витримаєш і вибухнеш, і ті хто опиняться поряд... тим не позаздриш. То все ж таки можливо це і є зло?

З іншого боку то зле. Ти постійно можеш на когось дратуватись у відкриту, висловлювати своє незадоволення і негативну думку... і всі вважатимуть тебе вічно незадоволеною життям тітонькою, проте в тобі не накопичуватимуться бурі і урагани, ти будеш просто постійно моросити дощиком чи час від час блискати блискавками... І тобі буде легко ж. То все ж таки можливо це і є добро?

Правило "Золотої середини" певно найкраще, що хтось колись придумав. Але його важко дотримуватись і правила для того, щоб їх порушувати. Мені дедалі важче стримуватись, але й чим далі, тим мені все одно, що подумають інші люди.
Тому я все більше схиляюсь на сторону зла... там печивко і легкість.


Що думає Твіттер

Чудодійне сонце.

Ви відчуваєте це? Я відчуваю присмак весни... Якесь таке відчуття, подібне до оскоми на зубах... Вона з'являється від кислого, а присмак весни від сонечка :))
Сонечко прокидається і прокидає весняні спогади. Чомусь згадується Великдень і вранішній похід до церкви. Потяги, подорожі і приємні вечори.
А що згадуєте ви? Що у вас пробуджує сонечко? :)