В середині мене, за грудниною (навіть якщо її поділити на три частини, то на рівні верхньої 2/3 грудини) є скляна колба. Загалом вона чудова, якщо тримати її чистою. Бо вона має властивість все накопичувати, я б сказала все, що завдає болю... Бо те, що хороше накопичується трохи лівіше, на рівні верхівки серця або внизу живота. Проте і пам'ять ніхто не відміняв, це так, між іншим.
Накопичує та скляна колба купу всяких образ, дорікань, зрад, розчарувань, як отой бак для сміття і наче нічого... Але коли все дійшло до рівня горла, вона лопається зі специфічним скреготом на мілкі друзки, які з жадібністю і різким, колючим болем вп'ячуються в навколишнє, внутрішнє середовище і щемлять... Щемлять доти, доки хтось їх не прибере. Щемлять так, що на стіни лізти хочеться, так що потічки сліз не здатна затримати ніяка дамба. Так, що хочеться втікти в пустелю і зжаритись там спокійно... А від кожного зайвого руху той біль відгукується з подвійною силою.
Тому людям з розтрощеною колбою боляче і не хочеться рухатись. І їм лишається лиш два варіанти... Або зібрати всі сили, терплячи весь біль самим вийняти всі уламки, однин за одним. Або чекати доки знайдеться той хірург, який своїми вправними руками, скальпелем і пінцетом, повиймає ті всі друзки і зашиє, своєю турботою і вміло підібраними словами, всі рани після них. Звісно цей процес тривалий... Все потребує часу. Але якщо об'єднати ці дві сили... свої і того хірурга, то часу знадобиться вдвічі менше.
Довіряю своїм силам і терпінню... Дістаю уламки один за одним. Подеколи трапляються напівхірурги, яким чогось не вистачає.... одним сил і терпіння. Іншим... просто не той лікар. Часу вже багато пішло, та деякі скляні уламки вп'ялись дуже глибоко. Головне не затягувати з процесом, щоб ті уламки не загнились і потім не утворився грубий рубець, з лікуванням якого доведеться ще довше вовтузитись.
Очищайте свої колби, виносьте сміття вчасно та не допускайте до їх тріумфального трощення. Життя проходить і не варто витрачати час на витягання друзок.
геніально))
ВідповістиВидалити