Спокій. Трипільське коло. Буддиський храм. Черкаси.

Відтоді, коли став розуміти, особливо після цьогорічної весни, що внутрішній спокій для тебе став посідати вагоме місце, ти починаєш шукати його джерела.

Два тижні в Черкасах. (Частина практична).

Ці два тижні, тижні яких ще ніколи й подібних в мене не було. Це перші справжні дні самостійного життя. Окремо від батьків, коли практично належиш сама собі, робиш і плануєш дні сама. Розраховуєш бюджет, обдумовуєш меню на день і інші побутові речі.

Кажуть, що молодість, це час для помилок.

Проходить час, проходить молодість і лиш тоді ти можеш це зрозуміти.Я навіть не знаю добре це чи погано, що деякі свої помилки усвідомлюєш не відразу, а так років через два, а навіть й більше часу може піти. А що потім робити з тим усвідомленням? Проігнорувати і жити далі? Намагатись виправити? Чи просто сприйняти, визнати і намагатись далі не наступати на ті ж граблі?Я зі своєю совістю обрали третій варіант. Визнали, вибачились і намагаємось жити оминаючи граблі ;)

Не бійтесь усвідомлювати. Не бійтесь визнавати. Не бійтесь вибачатись.

Так легко робиться після цього тріо...

Моя весна.

Весна... Для когось це романтична пора де щось (чи хтось) зароджується і те окрилює і хочеться взлетіти в небо! :)

Для мене ж весна виявилась зовсім інакшою. Це була надважка пора року в моральному аспекті. Це був період для руйнування ілюзій, період болі, розчарувань і загартовування.
З кожним днем весни все більше погоджувалась з тим, що "життя - це гра!". І справа в тому, що гра у всіх його сферах... у стосунках між чоловіком і жінкою, у сім'ї, у кар'єрі, у дружбі.

Стриманість. То добре чи зле? я переходжу на сторону зла... ;)

В ті ранки, коли ти виспався тебе починають відвідувати якісь дивні думки, що змушують роздумовувати весь день і не полишати мозок до якоїсь логічної розв'язки.
Стриманість...
То добре чи зле?

З одного боку добре, ти видаєшся всім добрим і умиротворенним дитям, але насправді всередині тебе урагани, твої нервові клітини просто згорають, і починаються всі проблеми... одне діло коли ураган один, але коли їх в тобі декілька, то одного разу ти просто не витримаєш і вибухнеш, і ті хто опиняться поряд... тим не позаздриш. То все ж таки можливо це і є зло?

З іншого боку то зле. Ти постійно можеш на когось дратуватись у відкриту, висловлювати своє незадоволення і негативну думку... і всі вважатимуть тебе вічно незадоволеною життям тітонькою, проте в тобі не накопичуватимуться бурі і урагани, ти будеш просто постійно моросити дощиком чи час від час блискати блискавками... І тобі буде легко ж. То все ж таки можливо це і є добро?

Правило "Золотої середини" певно найкраще, що хтось колись придумав. Але його важко дотримуватись і правила для того, щоб їх порушувати. Мені дедалі важче стримуватись, але й чим далі, тим мені все одно, що подумають інші люди.
Тому я все більше схиляюсь на сторону зла... там печивко і легкість.


Що думає Твіттер

Чудодійне сонце.

Ви відчуваєте це? Я відчуваю присмак весни... Якесь таке відчуття, подібне до оскоми на зубах... Вона з'являється від кислого, а присмак весни від сонечка :))
Сонечко прокидається і прокидає весняні спогади. Чомусь згадується Великдень і вранішній похід до церкви. Потяги, подорожі і приємні вечори.
А що згадуєте ви? Що у вас пробуджує сонечко? :)

Життя змінювати, не воду з крана набирати. (від 02.02.2013)

Так вже щось складається, що ЖЖ мій не ведеться... заходжу рідко, читаю ще рідше, за винятком деяких осіб. Проте постійно в середині мене крутиться бажання щось написати. Але до того діло не доходить, а думки, які хотілось записати так і лишаються в голові, а з часом і геть вивітрюються.
Можна розглядати це як своєрідний фільтр.
Я більш, ніж впевнена, що цей пост майже ніхто не дочитає до кінця. А хто й дочитає, то певно мною дуже цікавиться чи просто в даний момент їм немає чим зайнятись.
Але, це не важливо Бо пишу тут в першу чергу для себе. Щоб закріпити свої наміри письмово, щоб від них не можна було відвертітись. Шкода, що печатки і підпису нотаріуса сюди не вистачатиме, для повного закріплення так би мовити.