неділя, 18 серпня 2013 р.

Спокій. Трипільське коло. Буддиський храм. Черкаси.

Відтоді, коли став розуміти, особливо після цьогорічної весни, що внутрішній спокій для тебе став посідати вагоме місце, ти починаєш шукати його джерела.

субота, 17 серпня 2013 р.

Два тижні в Черкасах. (Частина практична).

Ці два тижні, тижні яких ще ніколи й подібних в мене не було. Це перші справжні дні самостійного життя. Окремо від батьків, коли практично належиш сама собі, робиш і плануєш дні сама. Розраховуєш бюджет, обдумовуєш меню на день і інші побутові речі.

неділя, 9 червня 2013 р.



Кажуть, що молодість, це час для помилок.

Проходить час, проходить молодість і лиш тоді ти можеш це зрозуміти.Я навіть не знаю добре це чи погано, що деякі свої помилки усвідомлюєш не відразу, а так років через два, а навіть й більше часу може піти. А що потім робити з тим усвідомленням? Проігнорувати і жити далі? Намагатись виправити? Чи просто сприйняти, визнати і намагатись далі не наступати на ті ж граблі?Я зі своєю совістю обрали третій варіант. Визнали, вибачились і намагаємось жити оминаючи граблі ;)

Не бійтесь усвідомлювати. Не бійтесь визнавати. Не бійтесь вибачатись.

Так легко робиться після цього тріо...

вівторок, 4 червня 2013 р.

Моя весна.

Весна... Для когось це романтична пора де щось (чи хтось) зароджується і те окрилює і хочеться взлетіти в небо! :)

Для мене ж весна виявилась зовсім інакшою. Це була надважка пора року в моральному аспекті. Це був період для руйнування ілюзій, період болі, розчарувань і загартовування.
З кожним днем весни все більше погоджувалась з тим, що "життя - це гра!". І справа в тому, що гра у всіх його сферах... у стосунках між чоловіком і жінкою, у сім'ї, у кар'єрі, у дружбі.

понеділок, 22 квітня 2013 р.

Стриманість. То добре чи зле? я переходжу на сторону зла... ;)

В ті ранки, коли ти виспався тебе починають відвідувати якісь дивні думки, що змушують роздумовувати весь день і не полишати мозок до якоїсь логічної розв'язки.
Стриманість...
То добре чи зле?

З одного боку добре, ти видаєшся всім добрим і умиротворенним дитям, але насправді всередині тебе урагани, твої нервові клітини просто згорають, і починаються всі проблеми... одне діло коли ураган один, але коли їх в тобі декілька, то одного разу ти просто не витримаєш і вибухнеш, і ті хто опиняться поряд... тим не позаздриш. То все ж таки можливо це і є зло?

З іншого боку то зле. Ти постійно можеш на когось дратуватись у відкриту, висловлювати своє незадоволення і негативну думку... і всі вважатимуть тебе вічно незадоволеною життям тітонькою, проте в тобі не накопичуватимуться бурі і урагани, ти будеш просто постійно моросити дощиком чи час від час блискати блискавками... І тобі буде легко ж. То все ж таки можливо це і є добро?

Правило "Золотої середини" певно найкраще, що хтось колись придумав. Але його важко дотримуватись і правила для того, щоб їх порушувати. Мені дедалі важче стримуватись, але й чим далі, тим мені все одно, що подумають інші люди.
Тому я все більше схиляюсь на сторону зла... там печивко і легкість.


Що думає Твіттер


неділя, 24 лютого 2013 р.

Чудодійне сонце.

Ви відчуваєте це? Я відчуваю присмак весни... Якесь таке відчуття, подібне до оскоми на зубах... Вона з'являється від кислого, а присмак весни від сонечка :))
Сонечко прокидається і прокидає весняні спогади. Чомусь згадується Великдень і вранішній похід до церкви. Потяги, подорожі і приємні вечори.
А що згадуєте ви? Що у вас пробуджує сонечко? :)




вівторок, 12 лютого 2013 р.

Життя змінювати, не воду з крана набирати. (від 02.02.2013)

Так вже щось складається, що ЖЖ мій не ведеться... заходжу рідко, читаю ще рідше, за винятком деяких осіб. Проте постійно в середині мене крутиться бажання щось написати. Але до того діло не доходить, а думки, які хотілось записати так і лишаються в голові, а з часом і геть вивітрюються.
Можна розглядати це як своєрідний фільтр.
Я більш, ніж впевнена, що цей пост майже ніхто не дочитає до кінця. А хто й дочитає, то певно мною дуже цікавиться чи просто в даний момент їм немає чим зайнятись.
Але, це не важливо Бо пишу тут в першу чергу для себе. Щоб закріпити свої наміри письмово, щоб від них не можна було відвертітись. Шкода, що печатки і підпису нотаріуса сюди не вистачатиме, для повного закріплення так би мовити.