Так вже щось складається, що ЖЖ мій не ведеться... заходжу рідко, читаю ще рідше, за винятком деяких осіб. Проте постійно в середині мене крутиться бажання щось написати. Але до того діло не доходить, а думки, які хотілось записати так і лишаються в голові, а з часом і геть вивітрюються.
Можна розглядати це як своєрідний фільтр.
Я більш, ніж впевнена, що цей пост майже ніхто не дочитає до кінця. А хто й дочитає, то певно мною дуже цікавиться чи просто в даний момент їм немає чим зайнятись.
Але, це не важливо Бо пишу тут в першу чергу для себе. Щоб закріпити свої наміри письмово, щоб від них не можна було відвертітись. Шкода, що печатки і підпису нотаріуса сюди не вистачатиме, для повного закріплення так би мовити.
З початком нового року, відчула приближення бажання змін. Це бажання з кожним днем все наростало й наростало. Я намагалась відчути, зрозуміти себе... чого саме я хочу від цього життя, хто і що мені в ньому потрібні. Деякі люди мене вщент розчарували. І я знову відчула сильне і непереборне бажання самотності. Я думала над тим, яка я бездарна, невпевнена, сором'язлива... про свій голос і невпевнене, нервове звучання перед публікою. Про свою майбутню професію... хіба таке невпенене в собі дівчисько може бути лікарем? Хіба ця особа в мені здатна буде захистити свою думку, обгрунтувати діагноз і лікування з впевненим голосом і широкими плечима? Хіба мені вистачить снаги вмовити нестерпних батьків пацієнтика на те чи інше обстеження чи лікування... Мені хотілось залізти в мушлю, і щоб цю мушлю закинув хтось далеко в океан, на глибоке дно. Я мріяла про щось нереальне і неможливість це втілити продукувала велику кількість дратівливості і сліз. Звісно це не могло продовжуватись вічно, адже ніяких би на то нервів і сліз не вистачило.
І я вирішила змінювати своє життя. Створювати свою власну зону комфорту.
Почалось все з банального, видалення непотрібних "друзів" з соц.мережі. Шуканням нових, комфортних.
Вирішила взяти за правило уникати того, що мені не подобається. Я до цього йшла довго і досі не впевнена, що дійшла на всі 100%. Адже в моїй уяві, це є мінімальним відсотком прояву егоїзму. Адже не добре бути егоїсткою, думати лише про себе і власний комфорт. Гарно ж бути "няшечкою" всім догоджати, всім пропонувати свою допомогу і при цьому жертвувати своїм дорогим часом і навіть сном, якого ніколи не вистачає. Але я подумала, що ця пожертва власного комфорту і часу є злочином проти себе і своїх нервів. Треба і себе трішки поважати.
Останнім часом я уявляю себе дуже дивним чином... Я не знаю звідки в мені бажання бути самотньою двчиною з холодним серцем, бути в собі, замкнутись і вважати при цьому себе кращою за інших. Ходити з крутою музикою у вухах, така яка підіймає в тобі войовничий дух і впевненість в собі, прямо, як з фільмів... Ходити в бобці з капюшоном під мрякою і в компанії цієї ж музики. Інколи заходити на каву в затишні, улюблені кав'ярні і кайфувати від кави, яку я маю обов'язково полюбити. І при цьому вміти малювати незвичайні за красою і ідеєю малюнки. Які б виходили в мене на "раздва". Звідки беруться такі бажання? Така дурна асоціальність, егоїзм і гоноровість...
Дуже добре, коли тобі є з чого вибирати. І я вирішила, що я мушу мати запасний варіант. І мушу зайнятись чимось іншим, що мені буде приносити задоволення, розрядку і можливо якийсь з того толк вийде. І варто було б щось взяти собі із попередньо описаної особи. Хорошу музику слухати мені ніхто не забороняє і я її знайшла і слухаю. В бобці з капюшоном не ходжу по мряці в силу погодних умов. А зневажати людей негоже, цього не робитиму. Є чудовий варіант, просто триматись на відстані.
Щодо малюнків... Це і є ще один крок до нового життя. З деякого моменту я тепер буду читати блоги ілюстраторів, художників. Отримала чудову книгу Н.Ратковски "Профессия иллюстратор" і просто плакала в вагоні метро від щастя, що я власниця цієї книжки. Буду читати, вичитувати, поступово чомусь вчитись. І можливо це буде згодом чимось вагомим. Можливо це стане вищим за пріоритетом над медициною і тут не треба буде спілкуватись з великою кількістю людей... Це буде довго, не нудно, цікаво і сподіваюсь продуктивно. Я кидаю собі виклик! Я зміню себе, своє життя, погляди і здобуду деякі бонуси! я маю бути впевненою...
Якщо все ж хтось дочитав цей пост, я була б безмежно щаслива, якщо б хтось порекомендував мені якусь літературу/блоги/сайти пов'язані з ілюструванням, мистецтвом та іншим подібним.
Створюйте власну зону комфорту. Це не злочин.
Немає коментарів:
Дописати коментар