пʼятниця, 13 квітня 2012 р.

Калюжі

Ви пам'ятаєте день, коли була першо-весняна злива? Потрапили під неї? Я так... Вона була така сильна і дужа, неначе рвалась, рвалась і вирвалась з пут хмаринок. То так незвично після м'якого снігу, коли великі, холодні краплі з усією своєю стараністю і силою впиваються тобі в маківку, заряджаючи своїм імпульсом і змиваючи тоненькою цівочкою всі думки до долу... які по тому збираються в калюжі. От стільки людей на той час потрапило під зливу, стільки й думок настікало в калюжі. Та ні, думок насправді більше зібралось, ніж людей. Бо хіба ж у вас одна думка в голові... в мене їх цілий рій. Уявляю свою калюжу думок... там певно шум і гам, весело їм вкупці певно. А якщо вони об'єднаються ще з чиїмось, то аби бійки не було...

середа, 11 квітня 2012 р.

хтось, комусь

..Прикосновенье нервных рук,
ее груди полукасанье,
улыбки бледный полукруг,
полузабытое дыханье,
полузамеченный кивок,
полузаметное объятье,
полусплетенье ватных ног,
полурасстегнутое платье,
вес тела - на одной руке,
другого тела жар упругий,
пятно румянца по щеке,
освободившиеся руки,
иссиня-черные зрачки,
на миг застывшее мгновенье,
нетерпеливые тычки,
неторопливое движенье
вперед, на месте и назад,
на шее бисеринки пота,
полузнакомый аромат
- имбирно-мускусная нота,
под горло сладкая слюна:
полутона: и полутени:
полузатекшая спина,
полусведенные колени,
по телу спазм во всю длину
и возле уха слабый голос:
"А Вам сходить через одну?"
День. Улица. Час пик. Автобус.


Натрапила на такий от вірш. Ну дуууже вразив, враховуючи те, що вірші мені подобаються рідко.

Насправді є багато моментів в житті, які розумієш не так, як треба комусь... бо немає загального поняття "так треба". То так треба комусь... А якщо вам треба той хтось, то і вам вже треба розуміти так, як той хтось.

Я просто хтіла поділитись віршем.