Чому йога з'явилась в моєму житті.

Багато проблем зі здоров'ям виникає через недостаність фізичної активності. Не дарма кажуть, що рух - то життя. Відчуваючи потребу в русі, маючи бажання розшевелити свої м'язи і кісточки, я пішла до тренажерки. Згодом при настанні зими тренажерку замінив басейн, бо якраз, від довгого перебування на ногах в зв'язку з Майданом, почались проблеми зі спиною.
А потім настала весна і моє життя в медицині максимально зблизило мої контакти з людьми похилого віку. Бачучи їхні численні проблеми з суглобами, хребтом, артеріальним тиском... я почала боятись такого життя в свої похилі роки і вирішила мати постійні фізичні навантаження і розминки для суглобів і м'язів.
Почала розглядати різні варіанти. Тренажерку відкинула відразу, бо подумала, що якщо є такі речі, які я не можу робити зі своїм тілом без заліза, то для чого те додаткове навантаження. Мій вибір впав на йогу, стало цікаво  і я вирішила спробувати. Перша спроба припала десь на квітень-травень 2014, сподобалось  і від тоді я намагаюсь не закидати цю справу. Успіхи дуже повільні, багато асан і дотепер видаються мені недосяжними. Але відчуття в м'язах, спині після занять і радість від можливості робити певні асани, які раніше не піддавались - дають наснагу і підтримують бажання не припиняти практик. Відчувати легкість в собі - прекрасно!
Крім того прагну більше ходити, задумуюсь над бігом, коли стане тепліше, намагаюсь дотримуватись збалансованого харчування.
Думаю, що все ж це принесе свої плоди і моя старість не буде такою обтяжуючою в першу чергу для самої себе. Адже, якщо ви не хочете самі собі допомогти, то і ніхто вам не допоможе, навіть лікарі. Вони можуть зняти симптоми, трохи покращити самопочуття, але проблема нікуди не дінеться. Немає чарівних пігулок, які замінять вам здоровий спосіб життя і подарують здоров'я.

Здоров'я у ваших руках. 7 золотих порад від Амосова: http://fit4brain.com/6985

Як зробити біометричний закордонний паспорт за 518 грн?

Ненавиджу всі державні установи через корупцію і бюрократію. Похід до таких закладів потребує чимало сил, нервів і витримки. Але тепер маючи міцне плече під боком ці походи стали набагато легшими. Але це так, ліричний відступ.
Всі бачили новину, що новий закордонний біометричний паспорт в Україні виробляють з 12 січня і вартість нетермінового складає - 518 грн. Але, щоб сплатити саме таку ціну треба її "вибити", інакше сплачуй - 710 грн.

А що ти знаєш про самотність?

Чи справді кожен розуміє, що таке самотність і що таке втрата? Я ніколи про то не замислювалась.
Та й до певного моменту в моїй голові самотність уявлялась зовсім не страшною і ніби як звичайною.
Але одного дня до тебе приходить вдівець років 70-ти, який чесно зізнається, що нещодавно вийшов з запою...
Який намагається жартувати над власною безпомічністю і розповідати про своє вимушене нове життя після втрати дружини:
"Скинув шкарпетки, штани, кинув собі десь на підлогу і пішов, повертаюсь, а все й так лежить на підлозі.
Звечора полінився щось зготувати, а на ранок в каструлях знову пусто...
І тихо так."
"Що робити? Може піти карти купити і сусіда запросити?"
Чоловік собі пішов, а я ще досі думаю над сказаними ним словами. Він несвідомо зародив в мені зерно страху втрати і самотності.
І хіба ж це єдиний випадок, за тиждень була ще одна подібна історія... і ще буде.
Цінуйте тих, кого любите, тих, хто поряд, кожну мить.

Ціную миті, діалоги, монологи, книги, які ніби і дрібні, а дозволяють заглибитись в роздуми і усвідомити важливість простих речей і вродити нову свою істину.

Два тижні в Черкасах. (Частина практична).

Ці два тижні, тижні яких ще ніколи й подібних в мене не було. Це перші справжні дні самостійного життя. Окремо від батьків, коли практично належиш сама собі, робиш і плануєш дні сама. Розраховуєш бюджет, обдумовуєш меню на день і інші побутові речі.

Моя весна.

Весна... Для когось це романтична пора де щось (чи хтось) зароджується і те окрилює і хочеться взлетіти в небо! :)

Для мене ж весна виявилась зовсім інакшою. Це була надважка пора року в моральному аспекті. Це був період для руйнування ілюзій, період болі, розчарувань і загартовування.
З кожним днем весни все більше погоджувалась з тим, що "життя - це гра!". І справа в тому, що гра у всіх його сферах... у стосунках між чоловіком і жінкою, у сім'ї, у кар'єрі, у дружбі.

Стриманість. То добре чи зле? я переходжу на сторону зла... ;)

В ті ранки, коли ти виспався тебе починають відвідувати якісь дивні думки, що змушують роздумовувати весь день і не полишати мозок до якоїсь логічної розв'язки.
Стриманість...
То добре чи зле?

З одного боку добре, ти видаєшся всім добрим і умиротворенним дитям, але насправді всередині тебе урагани, твої нервові клітини просто згорають, і починаються всі проблеми... одне діло коли ураган один, але коли їх в тобі декілька, то одного разу ти просто не витримаєш і вибухнеш, і ті хто опиняться поряд... тим не позаздриш. То все ж таки можливо це і є зло?

З іншого боку то зле. Ти постійно можеш на когось дратуватись у відкриту, висловлювати своє незадоволення і негативну думку... і всі вважатимуть тебе вічно незадоволеною життям тітонькою, проте в тобі не накопичуватимуться бурі і урагани, ти будеш просто постійно моросити дощиком чи час від час блискати блискавками... І тобі буде легко ж. То все ж таки можливо це і є добро?

Правило "Золотої середини" певно найкраще, що хтось колись придумав. Але його важко дотримуватись і правила для того, щоб їх порушувати. Мені дедалі важче стримуватись, але й чим далі, тим мені все одно, що подумають інші люди.
Тому я все більше схиляюсь на сторону зла... там печивко і легкість.


Що думає Твіттер

Життя змінювати, не воду з крана набирати. (від 02.02.2013)

Так вже щось складається, що ЖЖ мій не ведеться... заходжу рідко, читаю ще рідше, за винятком деяких осіб. Проте постійно в середині мене крутиться бажання щось написати. Але до того діло не доходить, а думки, які хотілось записати так і лишаються в голові, а з часом і геть вивітрюються.
Можна розглядати це як своєрідний фільтр.
Я більш, ніж впевнена, що цей пост майже ніхто не дочитає до кінця. А хто й дочитає, то певно мною дуже цікавиться чи просто в даний момент їм немає чим зайнятись.
Але, це не важливо Бо пишу тут в першу чергу для себе. Щоб закріпити свої наміри письмово, щоб від них не можна було відвертітись. Шкода, що печатки і підпису нотаріуса сюди не вистачатиме, для повного закріплення так би мовити.

#ТижденьБезРеплаїв (коротко і як є)

Ідея виникла сама собою, бо інколи дратують чатіки, а по життю дратує балаган. Стомлений стан і відсутність настрою втілили цю ідею в життя.
Це по суті було не тяжко, бо й особливо часу на твіттер не було :)) Але все ж, коли він з'являвся, то доводилось стримуватись дивлячись на деякі ваші твіти в стрічці, адже ви вмієте спокусливо писати :))
Не можу не сказати, що потішили позиції твітерян, які стримувались від реплаїв мені, це так #мімімі, адже це не лишило вас байдужими :)
Дякую за увагу. Експерементуйте! ;)
Я вас люблю, #твіттер_то_є_любов.

Сумніви- антитіла

Сумніви... то така людська натура паршива - сумніватись у всьому. Такий собі атракціон душевний, щоб не загниватись? Чи просто не приймати дарунки долі? Ото мрієш, мрієш, а потім в одну ніч все отримуєш і починаєш відштовхувати, як імунна система чужерідне тіло... То перед тим, як прийняти щастя, треба приймати імуносупресори, щоб не заважати радості й дарункам долі проростися своїми ніжними корінчиками в душу. Бо імунний захист він і є на то захист - завжди агресивний. У справжньої імунної системи - антитіла, у метафоричної - сумніви. Одні вб'єш, з'являються інші... А тоді настає дратівливість і ти переступаєш цей етап, видужуєш і просто все сприймаєш, як є... проте ті ніжні корінці щастя, вже далеко не ніжні... і треба їх вберегти від всякої нечисті і шкідників... Ви знаєте скільки шкідників в рослин? І я не знаю, але захист і ліки завше мають знайтись. У кожного свої. Головне віднайти.
Боротись треба за все і в першу чергу з собою.

Червона ниточка

Живеш собі сама з пустою душою і намагаєшся чимось її накидати, чимось заполонити... Скидуєш одні інградієнти і повільно смакуєш, а вони й не збираються на довго лишатись... проходять собі, як через травний тракт. Деякі речі проходять швидко, як через кишківник пташки, а деякі навіть трішки затримуються, певно зачепившись за якусь з гілок душі, проте не на довго...  і якось в тій пустці нічого не затримується на довго, особливо люди...

Скляна колба

В середині мене, за грудниною (навіть якщо її поділити на три частини, то на рівні верхньої 2/3 грудини) є скляна колба. Загалом вона чудова, якщо тримати її чистою. Бо вона має властивість все накопичувати, я б сказала все, що завдає болю... Бо те, що хороше накопичується трохи лівіше, на рівні верхівки серця або внизу живота. Проте і пам'ять ніхто не відміняв, це так, між іншим.
Накопичує та скляна колба купу всяких образ, дорікань, зрад, розчарувань, як отой бак для сміття і наче нічого... Але коли все дійшло до рівня горла, вона лопається зі специфічним скреготом на мілкі друзки, які з жадібністю і різким, колючим болем вп'ячуються в навколишнє, внутрішнє середовище і щемлять... Щемлять доти, доки хтось їх не прибере. Щемлять так, що на стіни лізти хочеться, так що потічки сліз не здатна затримати ніяка дамба. Так, що хочеться втікти в пустелю і зжаритись там спокійно... А від кожного зайвого руху той біль відгукується з подвійною силою.
Тому людям з розтрощеною колбою боляче і не хочеться рухатись. І їм лишається лиш два варіанти... Або зібрати всі сили, терплячи весь біль самим вийняти всі уламки, однин за одним. Або чекати доки знайдеться той хірург, який своїми вправними руками, скальпелем і пінцетом, повиймає ті всі друзки і зашиє, своєю турботою і вміло підібраними словами, всі рани після них. Звісно цей процес тривалий... Все потребує часу. Але якщо об'єднати ці дві сили... свої і того хірурга, то часу знадобиться вдвічі менше.

Довіряю своїм силам і терпінню... Дістаю уламки один за одним. Подеколи трапляються напівхірурги, яким чогось не вистачає.... одним сил і терпіння. Іншим... просто не той лікар. Часу вже багато пішло, та деякі скляні уламки вп'ялись дуже глибоко. Головне не затягувати з процесом, щоб ті уламки не загнились і потім не утворився грубий рубець, з лікуванням якого доведеться ще довше вовтузитись.


Очищайте свої колби, виносьте сміття вчасно та не допускайте до їх тріумфального трощення. Життя проходить і не варто витрачати час на витягання друзок.