сумбурності посвячується

Така сумбурність... після колій, покачувань, швидкості і прошмигування дерев за вікном... 10 днів, як інша реальність. Гори, інше повітря, річки, цілунки, обійми, радість і смуток... все в купі і разом. Повернувшись у звичне середовище почуваєшся зовсім не звично, хочеться взяти валізу і знову рушити в дорогу... не важливо куди, аби куди.. То так втихомирює, стабілізує і систематизує думки... а тут, тут в чотирьох стінах й дітись ніде, думки, думки... 

тепер піано, ще дужче чіпляє, до щему, до стискань в грудях... поезія тепер не пролітає мимо вух, все чується, немов залазить у вуха навмисно. а фільми, ай ловлю моменти. бо ти далеко. 

туман всередині якого вихор... що певно буде щодня крутитись з різною силою. а то й на протязі дня змінювати свою силу. закохалась. влюбилась. і що тепер з мене взяти. інше мислення ж бо буде.

стосунки на відстані - тяжковажкострах. отут ви щасливі, а далі немов прірва і починається випробування на дорослість і рівень взаємопорозуміння. страшно? принаймні не зрозуміло, така неясність, нестабільність. 

відганяю все. 

сумбурність. та ти мені навіть подобаєшся. 

починаю відчувати себе іншою. дивною. і від того щасливо.

страх, яка я зараз сонна. 

пішла в сни систематизувати себе.